Социальные сети

Хотин

Трохи історії

На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.
Назва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї
(інші версії пояснюють походження назви міста від слов'янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).
Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею
і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст. Особливо великим населеним пунктом Хотин був в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш як 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самою початку XI ст.
Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного
з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході
ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі
і стримували грабіжницькі напади степових кочівників. Князь Данило Галицький, хоч
і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею.
Він посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині
в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж віків її неодноразово реконструювали та розширювали, руйнували завойовники і знов відбудовували.
Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави.
Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст.
У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азіатській торгівлі. У другій половині XVI ст. від хотинського ярмарку у молдавську казну надходила величезна сума грошей – 10000 золотих на рік. Влітку 1538 р. під час облоги замку польськими військами на чолі з графом
Яном Тарновським було знищено частину стін і башт. У 1540-1544 рр. їх відбудували.
Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним
Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі.
Це про нього пізніше народ співав: "В Цареграді на риночку, п'є Байда горілочку".
У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після війни 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий гетьман
Станіслав Жулкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали. У вересні – на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала переломним моментом в історії
Османської імперії. У ході Хотинської війни польсько-литовсько-козацьке військо гетьмана Яна Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорізьке військо гетьмана
Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної турецько-татарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед турецьких військ. 24 вересня
у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман II остаточно розгубився, 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Ось як описує цей день очевидець і учасник битви
Ян Собеський: "Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски.
Що бачило око протягом дня, того не описати. Не можна висловити точно, з яким завзяттям і мужністю, або скоріше відчаєм билися обидві сторони".
Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками
Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос
в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670 р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей – повість "Ярошенко". Про ті події згадує Зінаїда Тулуб у своєму історичному романі "Людолови". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, зазнавши поразки під Хотином
у 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.
Після Хотинського миру фортеця була повернена молдавським господарям, але фактично її контролювали турки. На обох берегах Дністра, по якому проходив кордон, височіли та протистояли одна одній дві могутні фортеці – хотинська та кам'янець-подільська.
Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького.
11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712-1718 рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.
Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська.
В 1739 році вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани. Великий російський вчений, поет Михайло Ломоносов, захоплюючись мужністю своїх співвітчизників, написав "Оду на победу над турками и татарами и на взятие Хотина
1739 года". У той час у боях під Хотином брав участь і класик грузинської літератури, поет Давид Гурамішвілі.
В 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але лише після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.
В 1826 році місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку,
а на держаках обох крайніх веж - застромлені бунчуки.
В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву
св. Олександра Невського. 1856 року уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.
Багато лиха і страждань жителям міста принесли Перша Світова та
Громадянська війни. В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія.
10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не підкорилися новим окупантам. В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук
Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого в Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.
Червень 1940 року вселив у багатьох людей віру на здійснення їх сподівань, на національне визволення. Але 6 липня 1941 р. до Хотину знову увірвалися загарбники – німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. Проте і в цих жорстоких умовах надії на визволення не згасали. В місті вже в перші дні окупації була створена антифашистська організація, яка діяла цілий рік і яку очолював Кузьма Галкін. Лише в серпні 1942 р. вона була розсекречена і знищена. Визволено місто було
3 квітня 1944 р. Проте в післявоєнні роки Хотин, як і вся Україна, зазнав впливу тоталітарної комуністичної системи. Незалежність 1991 року стала втіленням вікової мрії хотинчан про свою державу.

Хотин сьогодні, вчора, завтра . . .

Хотин – місто на правому березі Дністра в Північній Бесарабії, районний центр Чернівецької області. На території сучасного міста, площа якого становить 2039 гектарів, мешкає 13,2 тисяч жителів.
У Хотині є понад 20 пам'яток історії, які перебувають на державному обліку.
На території міста розташоване військове кладовище, де захоронено 4910 російських солдатів, які згинули у Першу світову війну, і 47 учасників Хотинського повстання 1919 року.
У місті діє Державний історико-архітектурний заповідник „Хотинська фортеця”. На його території знято понад 50 кінофільмів. Серед них: "Захар Беркут", "Чорна стріла", "Могила Лева", "На війні як на війні", "Русалочка", "Сказання про доблесного лицаря Айвенго" тощо.
Хотин засновано на перехресті важливих торговельних шляхів з Півночі на Південь та зі Сходу на Захід. Дністер слугував суднохідною артерією до Чорного моря, а далі – до Західної Європи та Близькою Сходу. Тому місто приваблювало різних завойовників.
Не раз Хотин ставав ареною кривавих боїв. Невипадково тут, на березі Дністра, в другій половині ХІІІ століття розпочато будівництво кам'яної фортеці, яка стала одним із самих потужних укріплень Східної Європи. Розміщено її було дуже вдало – на високих й крутих схилах Дністра, на перехресті важливих торгівельних шляхів.
Хотин славиться, перш за все своєю фортецею. Хоча в самому Хотині варто оглянути Свято-Покровську та Свято-Миколаївську церкви. З Недобоївської гори відкривається чудова панорама буковинського села з вітряками XIV століття.
Але фортеця, то все ж таки, найцікавіший об`єкт Хотина. Саме життя й розвиток міста нерозривно пов`язані з нею.
Комплекс споруд хотинської фортеці складається з мурованого замку, до якого входять такі архітектурні об’єкти, як башти, церква, казарми, вишуканий палац коменданта. І на останок, фортеця була дуже добре захищена системою земляних укріплень.
Прямокутну площу розміром 1200 на 250 м. оточує земляний вал
(товщиною в 8 метрів) з бастіонами. Спорудили його селяни за проектом французьких військових інженерів у 1718 р. На території, обнесеній цим валом, так званій
“Новій фортеці”, були комендантський двір, казарми, майстерні, конюшні, бані, склади... До нашого часу від цих споруд збереглася лише кам’яна церква Олександра Невського, збудована 1835 р. для воїнів російського гарнізону. Церква – діюча. Нижче храму
– будівля колишньої військової школи. Там свого часу мав бути музей, але нічого з цієї задумки не вийшло.
А тепер про сам замок. Його 40-метрові стіни прикрашені ззовні орнаментом з червоної цегли. Такий мотив часто зустрічається в українському декоративному мистецтві, особливо на Поділлі.
В’їздом до фортеці слугує дерев’яний міст, відновлений 1969 р. Подвір’я замку поділено на 2 частини, рівень обох вищий за рівень землі. Більше подвір’я, забудоване житловими будинками, з колодязем в центрі (діаметр – 2,5 м., глибина – 65 м.) – це так званий двір Воїнів. Невеликий двір в північній частині замку називається Княжим.
Він розташований між комендантським палацом та північною вежею. Колись його обрамляла аркада-галерея, що робило Княжий двір по-ренесансному гарним. В другій
пол. ХV ст. було споруджено комендантський палац. Його стіни вкриті суцільним орнаментом: шахівниця червоної цегли та білокам’яних блоків. Портали та різьблене оздоблення вікон виконані в готичному стилі. Під палацом є дві великі пивниці,
де зберігались зброя та харчі. Туриста зацікавить факт, що свого часу тут був гарем, де жило понад 30 дівчат. У цьому ж будинку були славетні турецькі бані та басейн.
У замку був навіть водогін. Вода по керамічним трубам діаметром в 8-12 мм. Подавалася з колодязя по вулиці Фортечній до житлових приміщень замку. Була
і каналізація. Під час будівництва у 18 ст. Нової Фортеці водогін зруйнували.
Окрім палацу, на території замку збереглися руїни 2-поверхового житлового будинку. Колись в його пивниці була тюрма, де чекали на страту ватажок селянського повстання 1490-1492 рр. Андрій Боруля та його товариші. У цьому ж приміщенні, на другому поверсі, була невелика замкова церква. Вікна церкви одночасно слугували і як бійниці. Майже всю західну стіну храму займає прикрашений різьбою великий портал.
Якщо піднятися на бойовий майданчик стіни та обійти фортецю за периметром, можна ознайомитись з конструктивними та архітектурними особливостями замку. Найбільша з башт – північна. Прямокутна в плані (12 на 18 м.), вона має 3 яруси бійниць для важкої артилерії. Бійниці мають форму оберненої замкової щілини. Зверху на башті знаходився бойовий майданчик, накритий звершу пірамідоподібним шатром. Розраховуючи на самостійну оборону під час нападів, башта була останнім притулком обложеної фортеці.
Крім північної, фортеця має ще 4 башти: надбрамну, східну, комендантську та південно-західну. З башт є виходи на бойовий майданчик, що тягнеться вздовж оборонної стіни товщиною в 5 м . Майданчик захищений кам’яними зубцями триметрової висоти. Під час ворожих штурмів, воїни через проміжки між зубцями лили на голови атакуючих окріп, скидали каміння.
У Хотині збереглись також залишки ще однієї, найдавнішої мурованої фортеці.
В 1961-1964 рр. їх розкопала наукова експедиція Чернівецького краєзнавчого музею, в якій брали участь спеціалісти з Києва, Кишинева та Москви. Стало зрозумілим, що люди селились на цьому місці ще в мідному віці (близько 5 000 років тому). Саме з цього п’ятачка землі почав розвиватись Хотин. Спочатку це була невелика дерев’яна фортеця, вистроєна східними слов’янами. Поруч з фортецею та одночасно з нею існувало
і неукріплене поселення. На його території розкопали напівземляні житла з печами-кам’янками (ІХ-Х ст.), а на глибині 1,2-1,4 м. знайдено культурний прошарок VIII ст.
Все це вказує на існування Хотина як слов’янського поселення вже в VIII ст., і з того часу життя на його території вже не переривалося. Особливо великим населеним пунктом місто було в Х-ХІ ст., коли входило до складу Київської Русі. Та займало територію
більш як 20 га.
Сьогодні директор заповідника „Хотинська фортеця” Людмила Пастух докладає чималих зусиль, аби повернути з небуття бодай дещицю того, що не пережило війн
та радянської влади. Проведено розкопки мінарету, підірваного Червоною Армією. Посольство Туреччини обіцяло допомогти із відновленням „висячих садів”. Планується створення тиру для стрільби з лука.
Не багато міст України має таку давню і славну історію, по різному в різні епохи складалась доля міста і краю, який воно об’єднувало. Разом вони переживали піднесення
і падіння, але ні місто, ні Хотинщина не переставали бути тим середовищем, яке мало і має свої специфічні риси, на які так багаті виключно всі українські землі.
Зрозуміло, що кожна з епох вносила в життя Хотина і краю, щось нове особливе
і саме це ставить нагальним питання про збереження історико-культурної спадщини всіх націй і народностей, які були в певний час причетні до творення загального
історико-культурного спадку і відтворення її в музейних експозиціях, які будуть розміщуватись у відреставрованих приміщеннях на території Хотинської фортеці. І тоді кожен її відвідувач, з будь-якого куточка земної кулі зможе побачити і відроджений турецький мінарет, і резиденцію молдавських господарів, детально ознайомитися з біографією українських гетьманів, молдавських господарів, польських воєвод, на декілька хвилин прилучитись до великих військових баталій, ще раз перегорнути сторінки нашої великої слави.
Зберегти і примножити цей спадок – головне наше завдання. Пам’ятайте про це!

Список використаних джерел:

1. http://ukrfoto.org.ua
2. http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/315.htm
3. http://www.rada.gov.ua/zakon/new/ADM/d243.rtf
4. http://www.geocities.com/dnistrove/Chotyn.html
5. http://www.cv.ukrtelecom.ua/ua/offers/history/hotin/hotin1.html
6. http://www.cv.ukrtelecom.ua/ua/offers/history/hotin/hotin2.html
7. http://www.cv.ukrtelecom.ua/ua/offers/history/hotin/hotin3.html
8. http://www.cv.ukrtelecom.ua/ua/offers/history/hotin/hotin4.html
9. http://www.bucoda.cv.ua/Hotyn1000/hotyn1000.html
10. http://www.mskifa.narod.ru/hotun.html
11. http://www.karpaty.net.ua/articles_03/hotyn.php
12. http://www.castles.com.ua
13. http://www.serg_klymenko.narod.ru/other_world/Ukraine.PivdenZahid_4.htm
14. http://kp.km.ua/~tovtry/ua/history/eks/eks_07.html
15. http:// www.kingdom.kiev.ua/Ukraine/region/24/hotyn.php
16. http://www.sky-tour.com.ua/gallery/thumbnails.php?album=7


































































































Вам это будет интересно!

  • Безымянный 65531


  • Последние новости


    Шаг 5. Выбираем фирменное наименование организации

    Если вы собираетесь регистрировать новое юридическое лицо, то перед вами неизбежно встают необходимость выбора его названия и ряд сопутствующих вопросов. Следует ли проверять выбранное наименование организации на уникальность перед подачей документов на регистрацию? Можно ли зарегистрировать компанию с таким же наименованием, как и у другой, уже существующей орган...
    Читать далее »

    Шаг 4. Выбор системы налогообложения

    Действующее налоговое законодательство позволяет налогоплательщику в некоторых случаях значительно уменьшить сумму уплачиваемых налогов путем грамотного выбора режима налогообложения. Выделяют общий режим налогообложения и специальные налоговые режимы, которые следует отличать от льготных режимов. При применении общего режима налогообложения налог...
    Читать далее »

    Аренда помещений

    Самым тесным образом с фактическим адресом организации связана Аренда Ею помещений, необходимых для налаживания выбранных видов деятельности. Для деятельности любой организации необходимо помещение. Однако недвижимость стоит сейчас очень дорого, и лишь немногие организации в состоянии приобрести помещение в собственность. В связи с этим значительная част...
    Читать далее »

    Шаг 3. Выбираем место нахождения организации

    МЕСТО НАХОЖДЕНИЯ ОРГАНИЗАЦИИ, ЕЕ ЮРИДИЧЕСКИЙ, ФАКТИЧЕСКИЙ И ПОЧТОВЫЙ АДРЕСА В ГК РФ приведено понятие «место нахождения юридического лица» – так называемый юридический адрес, официально зарегистрированный в ЕГРЮЛ. Однако юридическое лицо может располагаться и по другому адресу – фактическому. В гражданском законодательстве не содержит...
    Читать далее »

    Карточка

    С образцами подписей и оттиска печати ...
    Читать далее »

    Форма

    Документа, подтверждающего наличие лицензии Приложение 26 СЕРТИФИКАТ СООТВЕТСТВИЯ ...
    Читать далее »

    Уведомление

    О регистрации юридического лица в территориальном органе Пенсионного фонда Российской Федерации по месту нахождения На территории Российской Федерации Приложение 22 Свидетельство О регистрации страхователя в территориальном фонде Обязательного медицинского страхования При обязательном мед...
    Читать далее »