Социальные сети

Історія прикордонника 

В тих місцях кордон проходить посередині Дунаю. Тобто рівно посередині є умовна нейтральна смуга. Поки ти там бовтаєшся то нічого не порушуєш, по-простому кажучи: хоч втопися - там всім пофіг, а як приб ' є тебе до чийогось берегу то вже буде чужеродне тєло, мона сказати контрабанда, тому що такої бандеролі (причому безхозної) ніде не зазначено, а отже є власністю державною…

Короче кажучи, якось після Помаранчевої революції пливе Дунаєм якийсь француз на суперкрутій морській байдарці. Ну, мол, зміна режиму, нові горизонти для подорожі, демократія, всі люди брати, і т.д., ото ж вирішив помандрувати в Україну. В той час на березі, явно нудьгуючи, стояли наші погранци. Пливе крута байдарка, а пацанам інтересно, кричать і махають: «Пливи сюди, щось спитаємо!». Француз, як громадянин об'єднаної Європи, з радісними вигуками: «Ющенко! Революція! Демократія!» погріб до них. Ну, хлопці: мол, покажи то, покажи сьо, давай мінятися. Тут бац! Ще один внутрішній погран контроль чи якась там перевірка. «Добрий день, доложите обстановку». Пацани все чистосердечно і доклали: «Затримали французького контрабандиста, який щойно зухвало перетнув державний кордон, відразу був затриманий і в даний момент йде опис контрабандного товару. Далі картина Репіна «Приплилі»: На передньому плані полотна справа споїть у профіль капітан прикордонних військ України. З лівого боку так само в профіль, обернений до капітана у стійці струнко стоїть прикордонник і браво тримає руку біля картуза. На задньому плані – мальовничий Дунай, зграя пеліканів, біля берега погойдується байдарка і пика щасливого француза, який нічого не рубаючи радісно вигукує «Ющенко!»… 

На цьому подорож закінчилася конфіскацією і депортацією… Байдарку ще довго можна було спокійно розглядати як засіб контрабанди, вилучений і переданий державі. Француз вивчивши ще декілька Українських слів, переважно матюків, поїхав додому. Прикордонники отримали подяку! Короче кажучи, якось після Помаранчевої революції пливе Дунаєм якийсь француз на суперкрутій морській байдарці. Ну, мол, зміна режиму, нові горизонти для подорожі, демократія, всі люди брати, і т.д., ото ж вирішив помандрувати в Україну. В той час на березі, явно нудьгуючи, стояли наші погранци. Пливе крута байдарка, а пацанам інтересно, кричать і махають: «Пливи сюди, щось спитаємо!». Француз, як громадянин об'єднаної Європи, з радісними вигуками: «Ющенко! Революція! Демократія!» погріб до них. Ну, хлопці: мол, покажи то, покажи сьо, давай мінятися. Тут бац! Ще один внутрішній погран контроль чи якась там перевірка. «Добрий день, доложите обстановку». Пацани все чистосердечно і доклали: «Затримали французького контрабандиста, який щойно зухвало перетнув державний кордон, відразу був затриманий і в даний момент йде опис контрабандного товару. Далі картина Репіна «Приплилі»: На передньому плані полотна справа споїть у профіль капітан прикордонних військ України. З лівого боку так само в профіль, обернений до капітана у стійці струнко стоїть прикордонник і браво тримає руку біля картуза. На задньому плані – мальовничий Дунай, зграя пеліканів, біля берега погойдується байдарка і пика щасливого француза, який нічого не рубаючи радісно вигукує «Ющенко!»…

 

Четвер – день спочатку епохальних, а потім ідіотських, або навпаки, рішень – «Де провести вихідні?» І тут, несподівано, як завжди, з'явилася епохальна з явними ознаками ідіотизму ідея рвонути у Вилкове. А саме – південно-східний куточок Одеської області. Ідея була сприйнята на «Ура!» тільки мною. Я переконаний, що така прекрасна нагода може випасти лише раз в житті, + подорожання квитків на залізницю, + це ж все - таки Українська Венеція! Окрилений чи ошпарений цими утопічними переконаннями, гонився по офісу, видзвонював в рейку, кричав «Полундра!», «Пожар!», «Наший б'ють!», «Зарплата!» - коротше, збирав народ, як міг! Ітого, назбирав аж два чоловіка (включаючи мене), класично хлопчика і дівчинку. Провал зборів вважаю неправильним вибором стратегії і запізнілою рекламою, тому відповідальність несу персональну!

Квитки взяли у п'ятницю на п'ятницю, тобто без проблем. (42 грн. плацкарт Луцьк – Одеса)

В Одесу прибули по графіку. На Вилкове (до честі останнього треба сказати, що це типове «Богом забуте місце» в плані доїзду з Одеси) з Одеського автовокзалу їде, здається, дві маршрутки: одна десь в 12 годині, інша - в 16.50, квиток - 22 грн. На ту, що на 12.00, ми успішно запізнилися, тому прийшлося гуляти по місту.

В Одесі без особливих пригод посовалися по місту по маршруту Приморський бульвар – Морвокзал – Дерибасівська – Морвокзал – Оперний – Морвокзал і просто оглядово Морвокзал!

В 16.40 ми благополучно стояли біля маршрутки і лизали морозиво. Цікаво, що маршрутка була повна і особливо цікаво, що на наших місцях сиділи не ми! Ми «получили» від водія за нашого Ющенка і за дурну звичку купувати квитки в касі! І взагалі, всі хто з ним їздить в мальовниче Вилкове заздалегідь передзвонюють особисто йому і забивають місця, а ми в цьому всьому контексті якісь лєві западенці. Але ми, стискаючи квитки, на яких чітко вказані місця і оперуючи поняттями Закону!, ООН!, Здобутками помаранчевої революції, і взагалі посилаючи його (водія) далеко поза букву закону, все-таки добилися офіційного відстрілу зайців на заповідній території маршрутки. (До слова треба сказати, що їхали ми у заповідник міжнародного значення «Дунайські плавні», де полювання в т.ч. на зайців заборонено). Як ви здогадалися, до самого Вилкове ми їхали в якості «любімчіків публіки». Віддамо належне «діду Мазаю» (він же водій) - після його гучних, офіційних заяв типу «Мєст нет!», «спасіба западенцям!»: тільки виїхали за територію автостанції, а всі зайці (шо ти хоч – інстинкт) самозречено йшли за маршруткою. Тут двері прочинилися і – хопа! – «мєста єсть!» - на заздалегідь приготовлених пластикових табуретках в проході.

Десь на початок дев'ятої ми ступили на благодатну Вилківську землю.

Взяли таксі, і за 7 грн. десь 2 км ми проїхали до турбази Пелікан на березі Дунаю. Жінка Оля, працівник турбази, поселила нас в приватний сектор, в хату з чистого очерету, в три шари перемазаного глиною, одним словом - реальна мазанка. Про те, як їх будують і як вони (місцеві) дожилися в 21 столітті до мазанок, піде мова десь нижче в тексті.

А тим часом перший день добігав свого логічного завершення, тобто душ, купання при великому повному місяці в водах Дунаю і спати… ще не хотілося. І ми в годині 00-й пішли оглядати місто, тобто в бар.

Тинятися містом, в якому тільки три сухопутно-пішохідних вулиці, особливо немає де, тому дорога якось передбачувано завела нас в бар з оригінальною назвою «Якір». Кинувши останній за одним зі столиків, почали активно поповнювати запаси хмільної води (пива). За сусіднім столиком бухали місцеві аборигени, співала Сердючка і річковий прибій похитував припнуті до причалу бару човни. І тут намалювалася картина, що заслуговує на нашу увагу.

Один з місцевих, добряче «датий» чоловік в стадії «нікакейшин», з елементами бального танцю наблизився до причалу і завалився в човен. Потім настала нетривка пауза, потім характерний звук мотору і човен, виписуючи відповідні для стану водія дуги, зник у невідомому напрямку. В цей момент в голові з'явився перекручений старий ДАЇ-шний лозунг: «П'яний гондольєр – злочинець!»…

Ранок наступив у мазанці і ми вирушили розпочинати другий Вилковський день у Венеціанському стилі з екскурсії по місту. Приєднавшись до екскурсії і професійного екскурсовода, почали оглядати місто з морського порту, потім оглянули три церкви, одна з них побудована нащадками запорізьких козаків, інші - старовірів і донських козаків.

Старовіри.

Дуже стильні мешканці Вилкового. Чоловіки одягаються в сорочки на випуск - сучасний аналог косоворотки, і підперезуються шнурком (модний пояс). Ч. стараються не голити бороди. Жінки ходять із зібраним у вузол волоссям, на голову одівають капор (чудернацький головний убір.) В церкву всі старовіри ходять з подушечкою для ніг – підрушником. Для входу в церкву для жінок існують спеціальні жіночі ворота. Для богослужіння використовують спеціальні дуже стильні чотки – лестовки. Хрестяться двома пальцями, вказівним і середнім. Хрести восьмиконечні. Старовіри з'явилися в Росії після Никоніанської реформи саме як реакція на останню.

Як ті всі люди уживалися - важко уявити. Можна сказати, що не базарили між собою. Про це є свідчення, що бувало зайде хтось з запорозького кварталу до старовірів в гості, попросить попити води. Старовіри дадуть, а кружку викинуть, бо «осквернена». А як западе хтось з наших на їхню діваху - так що ти думаєш, маєш віру міняти, щоб щось з нею замутити. Проте, що там з нею можна замутити, вона навіть на дискотеку не ходить. Того такі випадки були дуже рідко, тоді коли з дівками був реальний напряг, або діваха просто бомба!

Про присутність запорожців говорять українські слова у вжитку – курінь, човен-чайка, пилипівці (Філіповци, нащадки старовіра Філіпа, який сюди привів Старовірів). Ба, то мабуть про нього наркоматський вислів: «Пилип з конопель», можна сказати - «Пилип з очерету!» Уявляю собі: сидять козаки надвечірком біля багаття, п'ють медовуху, їдять куліш, сьорбають юшку, травлять байки, розслабляються після розборок з турками, мо, хто вже і задрімав… і тут!… скрип, ламання гілок, розлітаються сполохані пелікани і баклани, - і з очерета вигрібає хтось неголений, зарослий по пояс, замурзаний і голодний, в косоворотці і тримає здоровенний восьмиконечний хрест. Козаки, ясен перець, всі припухли, мов: «Стій хто пре!»

«Ето ми, старовєри, убегаєм от ніконіанской реформи 1654 года» - відповідає бусурман. Запорожці переглянулися між собою, подивилися на хрест - ніби православні, не турок. Шкода стало християнської душі, і так довго вештався «убігаючі от реформи» по плавням, так ніби вона за ним по слідам ганялася. «Як тебе звати, вештало?» - кинув хтось з січового товариства. «Філіп» - схлипуючи відповів бродяга. «Ну сідай, Пилип, з'їш кулішу». І тільки сказали про куліш, як з комишу як повалять старовіри. Їх там виявилось декілька сотень, і всі на одне лице: небриті, замурзані і голодні. Тому запорожці, відомі майстри клікух і поганял, дали їм всім одну назву – Пилипляни. А що з ними розбиратися. І ще була альтернативна клікуха - Липовани. То вже як зранку роздивилися, а вони всі в липових лаптях, з липовими іконами і липовими хрестами, і це все серед суцільного комишу. Цей факт дуже вразив запорожців. Залишили їм козаки кусень суші, навчили будувати курені, чайки, рибу ловити, коротше окультурили. Хотіли ще побрити і мови людської навчити, але кляті москалі щось ну ні як. А козаків і час піджимав і справи, треба було ще декому в Турції морду набити, допомогти Суворову Ізмаїл завоювати, та і вдома дівки чекали. Дехто з козаків, коли Катерина зруйнувала Січ, повернувся сюди з сім'єю і пожитками, але небагато. В основному всі погребли додому.

А ті, хто залишилися в плавнях, оглянулися - а суші, як кіт наплакав, міжусобні стусани почалися за землю, може хто навіть хрестом восьмиконечним і по лобі получив. І тут хтось (хочеться вірити з наших, знайшлась розумна голова) каже: «давай, мужики, будемо копати канали, а мул викидати на купи, і тоді вже на тих купах (островах) можна побудувати хату». Хату збудували із підручних матеріалів. А оскільки серед острівної спільноти були запорожці, то і вийшла білесенька мазанка з вишневими садами і вуликами.

Сучасне Вилкове можна сміливо порівнювати з Камінь-Каширським чи Любешовом, кому як ближче до серця. Ото закриваємо очі, і бачимо, скажімо Ратно, тіко замісь вулиць канали, а центральна вулиця називається Прип'ять, замість тротуарів - дерев'яні кладки, замість пішохідних переходів - розкладні містки. Останніх - аж 75 км .!

Доречі, існує місцева загадка-жарт. Запитання: «Чим відрізняється п'яний вилковчанин від інших?» Відповідь: «П'яний вилковчанин хитається тільки взад і вперед інакше він би не зміг ходити по кладках.» - ось такий дотепний жарт, будете знати.

…І ви видите, шо ніц нема баюр. А є тіко багацько води. Нема асфальту, нема дорожних проблем! Корови на вулиці не зустрінеш і, відповідно, продукти життєдіяльності корів теж на центральних вулицях немає. Правда вечорком на мотику не погасаєш, зате є моторки. І комарі: наш один, як їх десять. Тобто, наш один задовбує так, як їх десять.

  Економіка Вилкового

В основному всі 9500 чол., населення міста, офіційно безробітне. Або всі займаються натуральним господарством. Трохи крадуть рибу в заповіднику національно-світового масштабу «Дунайські плавні». Хто в ньому працює, вважається місцевою елітою. Ознакою еліти є суперкрутий човен, велика мазанка, наявність авто.

Є дві школи, три церкви, клуб, декілька барів, розвалений рибзавод, пункт заготівлі комишу, лікарня і т.д.

Коротше, оце все і багато іншого ми почерпнули з пізнавальної пішохідної екскурсії по місту.

Далі, ми поїхали на човнах кататися по Дунаю. Тут мені, як справжньому поліщуку, стало трохи нуднувато. Безмежна сила води і очерету дуже нагадували Прип'ять під час паводку.

Тільки вода мутна, світло коричнева, як в Стиру біля Луцька, тому що багато мулу. Побували на 0-вому кілометрі, початок Дунаю. На одному з островів залізли на 11-метрову оглядову вишку. Покатавшись 4 години по лабіринтах Дунаю, ступили на тверду землю. Був обід, і нам запропонували уху. Здоровенна риба з картоплею окремо, а бульйон в глечику -окремо. Це все запили місцевим вином. Повинен сказати, закарпатське вино в порівнянні з Вилківськім, як Поліська в порівнянні з бурячанкою, тобто на любителя.

На цьому офіційна екскурсія закінчилася і розпочалася неофіційна, тобто хаотичне вештання по кладках туди сюди, можна сказати «ходіння в народ».

Поговорили зі старовєрним дзвонарем про життя, залізли на дзвіницю і подивилися, як виглядає місто в променях заходу сонця, позазирали через паркани на сільське господарство, зробили купу фоток. Пощастило навіть побухати з місцевими на подвір'ї хатини, в якій ми жили. Така собі ідилія: «Садок вишневий коло хати, комарі над вишнями гудуть, рибаки з сітками йдуть…» Далі по тексту замість соловейка обов'язково має бути хор жаб імені Філіпа.

До речі про жаб, фірмове блюдо в барі Якір – жаб'ячі лапки, 10 грн./5 шт. Добре, що взяли пива, але раджу спробувати, може сподобається.

Тим часом другий день у Вилкове закінчувався голосним змученим моїм хропінням. Вирубався

Ранок почався вночі. З 4.00 в нас почалася довга дорога додому. Ми ще вирішили заскочити в Ізмаїл і Бєлгород - Дністровську фортецю. Це все майже по дорозі.

До Ізмаїла ми доїхали на попутці в 7.00. Довго лазили по парку, шукаючи залишки легендарної Ізмаїльської фортеці, знайшли якийсь стенд і виявили, що це поле і є залишки легендарної Ізмаїльської фортеці. Що ж, трішки запізнилися, її виявляється ще в 19 столітті розвалили. Далі був маршрут Ізмаїл – Бєлгород і знову маршрутний бєспрєдєл на автостанції. Цей раз ми як місцеві підійшли до вирішення проблеми «Мест нет». І місця були.

Бєлгород - Дністровську фортецю брали штурмом, як наші предки козаки, тобто без квитків вдерлися по стіні, чим зекономили для себе по 4 грн. Потім Одеса, і за годину до відправлення потяга встигли купити рибу додому і поплавали в морі. Так, цікаво виглядало збоку, як двох біжать з рибою до моря, кидаються в воду фотографуються і назад до потяга. При цьому, щось жваво голосно обговорюють на поліському діалекті але української мови, а місцеві апелюють їм одеськім діалектом російської мови. Це розмова щасливих людей: «Наконець - то ми їдемо додому!» - «Ну, наконец–то они уезжают домой, таки-да!»

 

P.S.

Додому ми не привезли нічого. Крім риби і вражень. І те і інше було колективно спожито у тісному колі друзів у барі Земан. І на цьому можна поставити товсту крапку. Все, про що не сказано, я присвячую своїй пам'яті і з вашого дозволу залишаю існувати у формі спогадів. 

це вищеописана уха
зверніть увагу як садять картоплю!!!
звичайна вулиця містечка
кому сподобалось - можете придбати хатинку в Венецію :)

Вештало

P.P.S.

Для особливо допитливих:

http://www.podrobnosti.com.ua/projects/kilometrn/2002/05/04/24349.html - стаття про місто, (оглядова.)

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE – довідка Вікіпедії

http://www.odecca.ru/izvestiya.htm - також прикольно і розумно (цікава і дотепна).

http://www.kontrakty.com.ua/rus/gc/nomer/2003/01-02/26.html - про економіку заповідника (дуже розумна)

http://www.uaua.info/content/?action=article&parent=&id=2320&catid=17&subcatid=252 – стаття про екскурсії по місту. (попсова)

http://www.tyrist.ru/33/1948_1.html - подорожі по місту (попсова, але краща ніж попередня)

http://ua.vlasenko.net/vylkove/index.html - всякі фотки (так собі).






Вам это будет интересно!

  • Лижі в Славсько! (allegro)
  • дешевые авиа билеты) по миру
  • дешевые авиа билеты) по миру
  • дешевые авиа билеты) по миру


  • Последние новости


    Шаг 5. Выбираем фирменное наименование организации

    Если вы собираетесь регистрировать новое юридическое лицо, то перед вами неизбежно встают необходимость выбора его названия и ряд сопутствующих вопросов. Следует ли проверять выбранное наименование организации на уникальность перед подачей документов на регистрацию? Можно ли зарегистрировать компанию с таким же наименованием, как и у другой, уже существующей орган...
    Читать далее »

    Шаг 4. Выбор системы налогообложения

    Действующее налоговое законодательство позволяет налогоплательщику в некоторых случаях значительно уменьшить сумму уплачиваемых налогов путем грамотного выбора режима налогообложения. Выделяют общий режим налогообложения и специальные налоговые режимы, которые следует отличать от льготных режимов. При применении общего режима налогообложения налог...
    Читать далее »

    Аренда помещений

    Самым тесным образом с фактическим адресом организации связана Аренда Ею помещений, необходимых для налаживания выбранных видов деятельности. Для деятельности любой организации необходимо помещение. Однако недвижимость стоит сейчас очень дорого, и лишь немногие организации в состоянии приобрести помещение в собственность. В связи с этим значительная част...
    Читать далее »

    Шаг 3. Выбираем место нахождения организации

    МЕСТО НАХОЖДЕНИЯ ОРГАНИЗАЦИИ, ЕЕ ЮРИДИЧЕСКИЙ, ФАКТИЧЕСКИЙ И ПОЧТОВЫЙ АДРЕСА В ГК РФ приведено понятие «место нахождения юридического лица» – так называемый юридический адрес, официально зарегистрированный в ЕГРЮЛ. Однако юридическое лицо может располагаться и по другому адресу – фактическому. В гражданском законодательстве не содержит...
    Читать далее »

    Карточка

    С образцами подписей и оттиска печати ...
    Читать далее »

    Форма

    Документа, подтверждающего наличие лицензии Приложение 26 СЕРТИФИКАТ СООТВЕТСТВИЯ ...
    Читать далее »

    Уведомление

    О регистрации юридического лица в территориальном органе Пенсионного фонда Российской Федерации по месту нахождения На территории Российской Федерации Приложение 22 Свидетельство О регистрации страхователя в территориальном фонде Обязательного медицинского страхования При обязательном мед...
    Читать далее »