У середу 25 травня Громадянський рух «Відсіч» провів обговорення недоліків законопроекту «Про вищу освіту» авторства міністерської команди Табачника. Львівська акція відбувалась в рамках всеукраїнської кампанії «Проти деградації освіти» одночасно з 20 містами країни, у яких відбувалися студентські протестні заходи.

Ще тоді ми зіткнулися із звинуваченнями в неконструктивності та нерозумінні питань і проблем, які піднімаємо, з боку чиновників Управління освіти Львівської облдержадміністрації. Не те щоб цього разу ми мали потребу комусь щось довести, але вважали цілком справедливим ініціювати публічне обговорення з наголосом на слові «публічне» – на площі під відкритим небом.

Невдала спроба діалогу

Прошу списати це на нашу наївність. Ми не хочемо бачити у чиновнику виключно услужливого перед начальством і глухого до «рядових» громадян бюрократа. Декларуючи, що хочемо жити у демократичні країні із справжнім громадянським суспільством, ми у дискусіях часто намагаємось пояснити, що презирство, яке так часто виникає в молоді до держапарату, не можна узагальнювати, що врядування країни неможливе без чиновництва, а, отже, потрібні не тільки контроль і критика, потрібні дискусія і вплив на політику. Розуміючи, що тут, на місцевому рівні, чиновника має цікавити перш за все забезпечення нормального функціонування галузі; що наша громадська активність йому як більмо на оці, бо ж вплив на ситуацію у вищій освіті Управління освіти має дуже невеликий; що воно саме стало заручником часто профанаційних і необдуманих, часто зумисно контраверсійних ідей Табачника, ми все ж сподівалися, що керівництво Управління освіти не обов’язково має бути захисниками всього, що вигадає собі одіозний міністр.

Хоча усвідомлюємо, що в умовах, коли навіть найоб’єктивніша критика свого начальства прирівнюється до посадового суїциду, навряд чи варто чекати повноцінної дискусії. Все ж спробували формат мирного діалогу, максимально публічного, у якому мала пролунати і протилежна позиція – саме так найкраще показати обґрунтованість і справедливість студентських вимог. Очікували безпосередньої розмови: донести наші зауваження до закону, вислухати їх оцінку, обговорити.

На жаль, наш маленький досвід свідчить про велику проблему: будь-яку громадську ініціативу, яка не є контрольованою владою, ця влада сприймає однозначно негативно. Надто часто стикаємося з прикладами самоусвідомлення чиновника (влади), як когось, протиставленого до громадськості.

Перше, що насторожило заступника Голови Управління освіти п. Романа Бабія, коли ми запросили його на обговорення – вуличний формат акції. Нам і раніше пропонували «сідати за стіл переговорів», але наша позиція була однозначною: будь-які перемовини з представниками влади мають мати відкритий характер і участь у них має бути доступною для всіх зацікавлених громадських організацій.

Наша акція мала на меті не лише привернути більшу увагу до загроз законопроекту, але й також несла певне популяризаційне завдання – студенти мають розуміти, що великолюдні мітинги чи оригінальні флеш-моби – це тільки яскрава обгортка копіткої роботи, яка передує в усіх заходах і до якої також треба долучатись.

Як показав досвід, чиновникам не потрібний конструктив. Саме в ньому вони вбачають найбільшу небезпеку. Дуже зручно звести протести студентів до молодечого максималізму та властивих всьому світовому студентству рис – бунту і протиставлення. Саме таким чином з’являються безглузді сентенції «Мітингують, бо не хочуть вчитися», «Протестують, бо молоді», «Їм просто немає чим зайнятися».

А от формат круглого стола, дискусії – не вкладається в таку схему. Круглі столи, достойні уваги чиновників, організовуються за участі офіційних студентських профспілок, самоврядувань – «непротестних» організацій. Справжність і природність таких слухняних студентських формувань тема не цієї статті, але будьмо чесними – незалежну профспілку ректорат вишу не буде толерувати, а студентські самоврядування часто створювалися адміністрацією вишу за вказівкою згори – виконання стандартів болонського процесу. Виконувати справжню функцію – відстоювати права студентів, особливо ті, які порушуються адміністрацією – може тільки незалежна організація з якісним членством, а це у нас рідкість. От і маємо ситуацію, коли основною функцією профспілок та самоврядування є організація студентського дозвілля, розподіл путівок і подарунків та одностайна і беззаперечна підтримка всіх рішень адміністрації ВНЗ та Міністерства.

Саме з такими – чемними – студентами і хоче мати справу влада. Усіх неслухняних оголошено неконструктивними, їх вимоги, відповідно – беззмістовними.

Так повівся заступник Голови Управління освіти Роман Бабій. Його з’ява на дискусії була короткою та ефектною: демонстративно відмовившись сідати за стіл обговорення, він після нашого вже публічного, перед журналістами, запрошення до слова розповів усім про непідготовленість студентських вимог і пішов геть, не бажаючи чути відповіді. Чим виявив своє ставлення до громадськості: конструктив має єдине джерело – вуста чиновника. Інше на увагу не заслуговує.

«Ви говорите, що Львівське управління освіти підтримує законопроект Табачника, але це неправда» – сказав пан Бабій, і вся подальша його промова стосувалася захисту проекту саме цього закону.

Чому ми проти